Бульба Боровець: людина, яку не вдається забути
Бульба Боровець — це не прізвище і не жарт. Так звали Тараса Дмитровича Боровця, повстанського отамана з Полісся, який у роки Другої світової війни підняв збройний опір спочатку проти гітлерівців, а потім і проти радянських партизанів. Його загін називався «Поліська Січ», а сам він підписувався «Бульба». Це псевдо давно стало частиною українського фольклору, і саме під ним отамана знають у Польщі, Канаді та Білорусі, куди він згодом емігрував.
Якщо ви почули це ім’я від батьків чи в документальному фільмі — це нормально. Боровця десятиліттями викреслювали з підручників, називали «колаборантом», а потім так само швидко перетворювали на «героя». Щоб зрозуміти, ким він був насправді, доведеться розібратися в конкретних фактах, а не в пізніших міфах. Далі — детальна біографія, реальні події, документи та справжні причини, чому про нього в Україні знову заговорили.
Бульба Боровець: біографія отамана
Тарас Боровець народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі на Рівненщині, у родині лісника. За освітою він не був професійним військовим — закінчив юридичний факультет Варшавського університету, працював у кооперативному русі, редагував селянську газету. Вже на початку 1930-х років він долучився до українського національного підпілля на Волині, а в 1934 році був заарештований польською поліцією і провів кілька років у таборі Береза Картузька.
Після вересня 1939 року Боровець опинився в ситуації подвійної окупації: спочатку прийшли радянські війська, а влітку 1941 року — нацистська Німеччина. Саме тоді, восени 1941 року, він створив збройний загін, який спочатку називався «Олевська республіканська гвардія», а незабаром отримав назву «Поліська Січ». Підрозділ налічував від кількох сотень до кількох тисяч бійців і контролював значну частину лісів між Олевськом і Сарнами.
Війна проти двох окупантів
Спочатку загін Боровця діяв досить відкрито: німці навіть дозволяли йому нести службу «для боротьби з більшовицькими партизанами». Але вже у 1942 році ситуація змінилася — нацисти почали розглядати будь-які українські збройні формування як потенційну загрозу. У серпні 1943 року гітлерівці завдали удару по табору «Поліської Січі» в Антонівці. Після цього Боровець перейшов до партизанської тактики і фактично воював проти німців у союзі з радянськими партизанами.
Цей союз тривав недовго. Коли Червона армія почала наступ на Полісся, радянські партизани висунули вимогу роззброїти «бульбівців» і влитися до їхніх загонів. Боровець відмовився. Тоді у вересні 1943 року відбулася кривава сутичка поблизу села Словечне, в якій «бульбівці» розбили з’єднання Олексія Федорова та Сидора Ковпака. Цей епізод і став головним каменем спотикання в радянській історіографії.
Українська повстанська армія і конфлікт із Романом Шухевичем
У листопаді 1943 року Бульба Боровець проголосив створення «Української народної революційної армії» (УНРА). На папері вона мала стати регулярною повстанською силою. Однак у лютому 1944 року Роман Шухевич, командувач УПА, видав наказ про перепідпорядкування загонів Боровця. Боровець відмовився, назвавши Шухевича «капітулянтом перед Москвою». Між двома крилами українського визвольного руху почалася кривава ворожнеча, що тривала до літа 1944 року.
У липні 1944 року, після поразки і втрати більшості бійців, Бульба Боровець скликав останню нараду старшин, склав повноваження командувача і наказав підлеглим переходити в УПА або розходитися по домівках. Сам він із дружиною і вірними людьми пішов у рейд на захід. Восени 1944 року він перетнув кордон із Польщею, а звідти через Чехословаччину і Австрію дістався Німеччини.
Еміграція і післявоєнна діяльність
У Мюнхені Бульба Боровець разом із поетом Іваном Багряним заснував Українську національну раду — координаційний центр української еміграції. У 1948 році переїхав до Канади, жив у Торонто і Саскатуні. Там він писав мемуари, видавав часопис «Метеор», листувався з українською діаспорою в США, Великій Британії й Австралії. Помер 15 травня 1981 року в Торонто, похований на цвинтарі Парк-Лоун.
Бульба Боровець і «Поліська Січ»: як усе влаштовано на практиці
Щоб зрозуміти, чому ця постать знову стала актуальною, треба побачити, як саме працювала «Поліська Січ» і чим вона відрізнялася від пізнішої УПА. Це не абстрактна історія — це конкретна структура зі своєю адміністрацією, друкованими документами і навіть розвідкою.
Територія і чисельність
На піку, у 1942 році, «Поліська Січ» контролювала близько 30–40 сіл у північній частині Рівненської та Житомирської областей. Орієнтовна чисельність — від 1,5 до 4 тисяч бійців, залежно від того, як рахувати: разом із допоміжними підрозділами, самообороною сіл і кіннотою. Територія збігалася із зоною, де поляки становили значну частину довоєнного населення, і це додатково ускладнювало відносини з Армією Крайовою.
Відносини з німцями і радянськими партизанами
Документи і спогади свідчать: спочатку Боровець справді отримав від німців дозвіл на збройну діяльність. Він навіть носив нарукавну пов’язку, яка формально підпорядковувала його німецькій комендатурі, але реально підкорявся лише своєму штабу. Коли нацисти почали роззброювати українські формування і розстрілювати офіцерів, «бульбівці» перейшли до партизанської війни. Паралельно тривали бої з червоними партизанами Федорова, Ковпака, Сабурова. Про це детально писав сам Боровець у спогадах «Армія без держави».
| Період | Противник | Характер дій |
|---|---|---|
| 1941–1942 | Радянські партизани, кримінальні банди | Відновлення порядку в селах, боротьба із залишками НКВС |
| 1942–1943 | Нацистська адміністрація | Поступовий перехід від співпраці до опору |
| 1943 | Червоні партизани Федорова, Ковпака | Збройні сутички, рейди, спроба дипломатії |
| 1943–1944 | УПА Романа Шухевича | Конфлікт за лідерство і стратегію |
Документи, цитати і реальні факти
У суперечках про Боровця часто змішують реальні документи і пізніші інтерпретації. Тому важливо спиратися на конкретні джерела, а не на перекази.
Спогади і друковані праці
Найбільш відоме джерело — мемуари «Армія без держави», видані в 1981 році у Вінніпезі. У них Боровець описав структуру «Поліської Січі», хроніку боїв і причини конфлікту з УПА. Ці спогади не є нейтральними — автор мав власну позицію, — але саме в них збереглися імена командирів, дати, номери сотень і навіть тексти наказів.
Радянські та німецькі архіви
У радянських архівах збереглися доповідні записки НКВС, в яких Боровця називають «бандитським отаманом Боровим-Бульбою» і фіксують чисельність його загонів. У німецьких документах (зокрема, в матеріалах 213-ї охоронної дивізії) є згадки про «українське самостійницьке формування Боровця». Британські архіви (Public Record Office, нині The National Archives) містять донесення розвідки про контакти Боровця з представниками союзників у 1944–1945 роках.
Цитата з власних документів
У відозві до вояків УНРА від 14 листопада 1943 року Боровець писав: «Ми не воюємо за Гітлера і не воюємо за Сталіна. Ми воюємо за Україну». Ця фраза часто цитується в підручниках і публіцистиці, і саме вона найкраще показує стратегічну лінію «бульбівців» — спробу зберегти автономію від обох тоталітарних режимів.
Бульба Боровець і сучасна Україна: чому знову згадують
Інтерес до постаті Боровця в Україні зріс після 2014 року і особливо помітний від початку повномасштабного вторгнення. Це пов’язано одразу з кількома чинниками, і кожен із них варто розглянути окремо.
Перегляд радянського наративу
У радянських підручниках Боровець подавався виключно як «нацистський посібник». Після відкриття архівів КДБ, фондів СБУ і закордонних українських архівів у Торонто ця оцінка перестала бути єдино можливою. Дослідники — Іван Патриляк, Ярослав Грицак, Володимир В’ятрович — опублікували документи, що показують реальну картину набагато складнішою. У 2015 році в Олевську відкрили пам’ятник Боровцю, а в 2017 році в селі Бистричі — меморіальну дошку.
Локальна історична пам’ять на Поліссі
На Рівненщині й Житомирщині пам’ять про Боровця зберігалася і в радянські часи, переважно через родинні перекази. Старожили пам’ятають конкретні епізоди: як «бульбівці» роздавали селянам коней із панських маєтків, як воювали з червоними партизанами, як ховали дружинку Боровця Ганну. Цей пласт усної історії не зник і після 1991 року, але лише нещодавно його почали фіксувати науково.
Художні й документальні проєкти
У 2018 році вийшов документальний фільм «Бульба-Боровець. Справжня історія» (студія «Контраст»), а в 2021 році — серія подкастів від «Історичної правди». У 2023 році в Києві презентували виставку архівних світлин, частина з яких раніше зберігалася в СБУ. Ці проєкти пояснюють, чому молода аудиторія знову відкриває для себе цю постать.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1981 | Вихід мемуарів «Армія без держави» | Перше цілісне джерело від самого отамана |
| 2006 | Публікація документів у фондах СБУ | Доступ до оперативних справ НКВС |
| 2015 | Пам’ятник у Олевську | Офіційне визнання на місцевому рівні |
| 2018 | Документальний фільм | Широка медійна присутність |
7 фактів, які варто знати про Бульбу Боровця
Щоб далі легше було орієнтуватися в матеріалі, нижче — короткий перелік ключових фактів, перевірених за кількома незалежними джерелами. Це не вичерпний список, але саме ці пункти найчастіше спотворюють.
- Справжнє ім’я — Тарас Дмитрович Боровець, «Бульба» — бойове псевдо, під яким він підписував накази.
- Освіта — юридичний факультет Варшавського університету, а не військове училище.
- У 1934 році був ув’язнений у таборі Береза Картузька, звільнений у 1935 році.
- «Поліську Січ» створено у 1941 році, а УНРА проголошено в листопаді 1943 року.
- Боровця тричі розстрілювали і тричі «ховали» радянські пропагандисти — щоразу до того, як він справді помер.
- Конфлікт із УПА мав ідеологічний характер: Боровець відкидав будь-яку орієнтацію на Москву, Шухевич — на західних союзників.
- Похований у Торонто на цвинтарі Парк-Лоун, поруч із дружиною Ганною.
Міфи і стереотипи: чого Боровець точно не робив
Навколо постаті отамана накопичилося чимало легенд. Деякі з них мають реальне підґрунтя, але перебільшені до невпізнаваності. Нижче — три найпоширеніші міфи і факти, які їх спростовують.
Міф 1: «Бульба воював на боці Гітлера»
Це твердження базується на фактах співпраці в 1941–1942 роках. Але вже з 1942 року «бульбівці» вели бої з нацистськими підрозділами, а в 1943 році «Поліську Січ» було роззброєно і частково знищено німецькими військами. Документи і свідчення очевидців не дають підстав вважати Боровця ідеологічним союзником нацизму.
Міф 2: «Бульба — це той самий Тарас Бульба з Гоголя»
Ця помилка трапляється навіть у серйозних виданнях. Гоголівський Тарас Бульба — художній образ козака XVI–XVII століть, а Тарас Боровець-Бульба — реальна людина XX століття. Збігає лише прізвище-ім’я-псевдо, що й породило плутанину. Окрім того, сам Боровець ставився до гоголівського героя з повагою, але свідомо обрав псевдо саме через асоціацію з «нескореністю».
Міф 3: «Бульба зрадив УПА»
Радянська пропаганда представляла справу так, ніби Боровець «перекинувся» на бік німців. Насправді він відмовився підпорядковуватися Шухевичу, бо мав іншу стратегію: спочатку домогтися міжнародного визнання українського уряду, а вже потім вести регулярну війну. УПА обрала інший шлях — партизанську боротьбу без очікування на дипломатію. Це був конфлікт стратегій, а не зрада.
Бульба Боровець очима родини і побратимів
Поза документами є ще один шар — людський. Дружина Ганна, яка пройшла з Боровцем увесь рейд 1944 року і навіть народжувала в лісі, залишила короткі записи, опубліковані вже після її смерті. Командир сотні «Хмара» Іван Деркач згадував, що Боровець «не вмів стріляти в спину» і навіть ворогам давав вибір — здатися або відступити. Сотник «Крилач» описував його як «суворого, але справедливого старшину, який пам’ятав ім’я кожного бійця».
Ці свідчення важливі тим, що показують Боровця не як карикатурного «отамана», а як конкретну людину з характером, звичками і навіть слабкостями. Він, наприклад, мав проблеми зі здоров’ям — хворобу шлунка, через яку часто не міг їсти разом із бійцями і носив із собою сухарі. Ці деталі рятують історію від глянцю і штампів.
Сучасна оцінка: де Україна, а де радянський наратив
Українські історики останніх років сходяться в тому, що Бульба Боровець — самостійна і непересічна постать українського визвольного руху. Водночас його не можна ставити в один ряд із Шухевичем чи Бандерою, бо він представляв іншу гілку, іншу тактику і навіть інший політичний горизонт. Академічна позиція зводиться до трьох тез: по-перше, «Поліська Січ» — реальне військово-політичне явище, а не радянська вигадка; по-друге, конфлікт із УПА мав об’єктивні причини; по-третє, документи Боровця вимагають критичного прочитання, бо він сам був зацікавленою стороною.
Радянський наратив, який досі можна зустріти в російських публікаціях, продовжує малювати Боровця як «нацистського прислужника». Ця оцінка спирається на добірку цитат, вирваних із контексту, і не враховує ні документів, ні свідчень. Для самостійного аналізу варто читати першоджерела: мемуари Боровця, матеріали СБУ, британські розвідувальні звіти, а також сучасні дослідження Івана Патриляка та Ярослава Грицака. Тоді картина стає набагато виразнішою.
Часті запитання (FAQ)
Хто такий Бульба Боровець простими словами?
Бульба Боровець — це псевдо Тараса Дмитровича Боровця, українського повстанського отамана, який у роки Другої світової війни воював спочатку проти нацистів, а потім і проти радянських партизанів на Поліссі. Після війни жив в еміграції в Канаді й помер у 1981 році в Торонто.
Як Боровець потрапив у партизани?
Ще до війни він брав участь в українському підпіллі на Волині, у 1934 році був ув’язнений польською владою в таборі Береза Картузька. Після приходу німців у 1941 році він згуртував місцевих селян і створив збройний загін, який згодом став «Поліською Січчю».
Чому Боровець конфліктував з УПА?
Розбіжності були і в тактиці, і в стратегії. Боровець робив ставку на дипломатію і міжнародне визнання, Шухевич — на партизанську боротьбу. Крім того, обидва претендували на роль єдиного лідера українського збройного опору, і ця конкуренція переросла у збройні сутички 1943–1944 років.
Чи справді Боровця тричі «поховали»?
Так. Радянська пропаганда щонайменше тричі повідомляла про його загибель, щоразу з деталізацією місця й обставин. Натомість Боровець жив у Канаді до 1981 року і помер своєю смертю у віці 73 років. Це один із найкращих прикладів радянської дезінформації.
Де зараз похований Бульба Боровець?
Він похований у Торонто, на цвинтарі Парк-Лоун, разом із дружиною Ганною. На його могилі щороку, 9 березня, збираються представники української діаспори та історики.
Чи є в Україні вулиці, названі на честь Боровця?
Так, у кількох населених пунктах Рівненської й Житомирської областей. У 2015 році пам’ятник отаманові відкрили в Олевську, у 2017 році меморіальну дошку встановили в рідному селі Бистричі. У Києві та Львові поки що вулиці на його честь не названо.
Які джерела про Боровця найнадійніші?
Для першого знайомства — мемуари самого отамана «Армія без держави» і стаття у Вікіпедії, яка містить перелік першоджерел. Для глибшого вивчення варто звернутися до праць істориків Івана Патриляка, Ярослава Грицака, Володимира В’ятровича, а також до архівних фондів СБУ, опублікованих у серії «Україна в Другій світовій війні».
Чим Бульба Боровець відрізняється від Шухевича?
Головна відмінність — у стратегії. Шухевич очолив УПА і вів тривалу партизанську війну до середини 1950-х років. Боровець наполягав на створенні регулярної армії та виході на міжнародну арену. Після поразки 1944 року він емігрував, тоді як Шухевич залишився в Україні й загинув у 1950 році.
Чи можна вважати Боровця героєм?
Це оціночне судження і залежить від того, якими критеріями користуватися. З точки зору українського визвольного руху — так, він безперечно один із лідерів, який зберіг українське збройне формування в найтяжчі роки. З точки зору міжнародного права — формального визнання від союзників він не отримав, і це обмежує його статус.
Залишити відповідь